Наш медичний працівник

  

Медична сестра – Коваленко Валентина Григорівна

                                           




Здорове харчування школяра

Протягом навчального року всі думки мам і дітлахів зайняті навчанням. Як учитися на «відмінно» і «добре»? Як досягнути успіху на цьому терені? Дієтологи на це запитання відповідають так: дитину потрібно правильно годувати, й тоді навчальний рік мине успішно.
       
У раціоні школяра мають бути присутні три мікроелементи, які забезпечують продуктивну роботу мозку: йод, залізо й цинк. Якщо дитина не отримує цих речовин у достатній кількості, то пам’ять у неї слабшає, працездатність знижується, вона починає погано мислити.

Йод у достатній кількості міститься в йодованій солі. Крім неї, дитині корисно приймати водовмісні препарати. Особливо в критичні періоди навчального року і в період статевого дозрівання.
        Залізо є в звичайних продуктах – м’ясі, печінці, гречці, пшоні, бобових, хлібі. Крім цього, мікроелемент є в овочах, фруктах, крупах і горіхах. Він прекрасно засвоюється в компанії з вітаміном С, тому гречану або пшоняну кашу непогано запивати склянкою соку або відвару шипшини, а також їсти з ягодами й сухофруктами.

       Цинку багато в оселедці, макрелі (скумбрії), печінці, м’ясі, яйцях, грибах, зернових, кедрових горішках, насінні гарбуза й кунжуту, але найкраще засвоюється з м’ясних продуктів, тому вони обов’язково мають бути включені в раціон школяра.

 

 

 

 ОБЕРЕЖНО, КІР!

Кір – це захворювання, яким можна заразитися повітряно-крапельним шляхом при будь-якому контакті з хворою дитиною. Характерні прояви кору - лихоманка, слабкість, млявість, головні болі, мелкопятністая висип, кон'юнктивіт і нежить.


Джерелом захворювання може бути тільки хвора людина. Особи, які не щеплені проти кору та не хворіли, протягом усього життя досить сприйнятливі до захворювання. Якщо в сім'ї декілька дітей, на час хвороби одного з них всіх інших слід надіслати для проживання в інше місце.
Після перенесеної інфекції формується стійкий імунітет, тому повторні захворювання на кір трапляються рідко. Після щеплення імунітет менш тривалий. Інкубаційний період хвороби – від дев'яти до одинадцяти днів.


Симптоми кору у дітей


У перший день виявляються початкові ознаки кору. Температура підвищується до показників у 38-39 градусів. Відзначаються першіння в горлі, кашель, млявість, іноді кон'юнктивіт, боязнь світла. На другий-третій день температура знижується. Цей період триває до чотирьох днів, у підлітків може бути більше.


Один з яскравих ознак кору - слизова оболонка рота стає плямистої і яскраво-червоною. Утворюється корева висипка, яку супроводжує підвищення температури тіла. Спочатку висип з'являється за вухами, потім на обличчі, дуже швидко поширюється на шию і верхню частину грудей. Надалі вона переходить на тулуб, стегна, поверхню рук і ніг. Висипання представляє собою дрібні папули рожевого кольору - вузлики або піднесення на шкірі без водянистого змісту. Вже через кілька годин ділянку шкіри навколо них червоніє. Потім все зливається у великі плями з нечіткими краями з папулой в центрі.


На четвертий день висип зберігає свій колір. Зникає вона в тій же послідовності, у якій виникла. Її елементи схильні до злиття і утворення складних фігур. Але навіть при дуже сильної висипки можна знайти ділянки нормальної шкіри. Через три-чотири дні висип блідне, а на її місці залишаються плями бурого кольору - пігментація. При наявності геморагічних перетворень висипки вона особливо виражена і зберігається протягом тривалого часу. Надалі на місці висипу утворюється висівкоподібному лущення. Відзначається сильний кон'юнктивіт, іноді з гнійним відділенням, яке склеює вії вранці. Деякі хворі скаржаться на болі в животі, зміни стулу.

Кір має одну особливість: навіть після повного зникнення проявів хвороби відновлювальний процес в організмі не закінчується. Перехворіла досить довго може відчувати підвищену стомлюваність, млявість, іноді дратівливість. Кілька тижнів або навіть місяців після кору загальний імунітет ослаблений, внаслідок чого можлива нова інфекція. Крім цього, знижується імунітет до тих захворювань, проти яких дитині було зроблено щеплення. Тому в період одужання важливо оберігати його від інфекцій.


Лікування кору


Якщо ви помітили у дитини симптоми кору, покладіть його в ліжко і зателефонуйте до лікаря. Обов'язково слід виключити всі контакти з дітьми, особливо тими, які не щеплені. Можна дати жарознижуючий засіб, але категорично не можна антибіотики, так як відносно вірусу кору вони не ефективні. Тільки лікар може призначити антибактеріальні препарати, найчастіше це робиться при розвитку ускладнень. Висип обробляти не потрібно. Досить вмивання водою кімнатної температури. Купати хворого можна, коли нормалізується температура тіла, висип пігментується. До цього ж часу рекомендований постільний режим.


Як правило, лікування проводиться вдома. Госпіталізують тільки тих хворих, у яких виникли ускладнення. На час гарячкового періоду рекомендується абсолютний спокій. Ліжко потрібно поставити головою до вікна, щоб світло не потрапляло в очі. Дитині слід давати багато рідини, фруктових соків, вітаміни, якщо є наполеглива сухий кашель - відхаркувальні засоби.

Найнадійніший спосіб не допустити захворювання на кір - імунізація живою вакциною. Щеплення гарантує захисний ефект приблизно п'ятнадцять років. Першу вакцинацію дітям проводять в один рік, другу - у віці п'ятнадцять-вісімнадцять місяців.

 

Ускладнення кору


Найчастіше ускладнення зустрічаються у дітей до п'яти років або у дорослих старше двадцяти років. В основному це запалення середнього вуха, бронхопневмонія, ларингіт, запалення шийних лімфовузлів, енцефаліт, сліпота. Ускладнення кору зустрічаються часто, тому лікування обов'язково повинне проводитися при спостереженні лікаря.
В Башкирии грипп и ОРВИ сдают позиции - Новости Уфы и Республики Башкортостан

 

Джерела виникнення інфекційних хвороб

 

та шляхи надходження в організм людини

 

У повсякденному житті організм людини щосекунди атакують безліч мікроорганізмів. Не всі з них здатні викликати хворобу, а без деяких було б неможливе навіть існування людини (загибель мікрофлори, наприклад, системи травлення,  у наслідок неправильного вживання антибіотиків або інших медичних препаратів, призводить до серйозних її розладів). Але серед корисних є десятки й сотні тисяч хвороботворних мікроорганізмів і вірусів, які час від часу активізуються, викликають різноманітні хвороби, загострюють хронічні захворювання і здатні навіть скоротити життя людини.

Хроніки і літописи донесли до наших часів описи жахливих пандемій, що спустошили величезні території і знищили мільйони людей, а сліди деяких інфекційних хвороб виявляються в стародавніх похованнях. Наприклад, сліди туберкульозу і прокази знайдені на єгипетських муміях (2-3 тис. років до н.е.). Симптоми багатьох хвороб описані в рукописах цивілізацій стародавніх Єгипту, Індії, Шумеру. Так, перша згадка про чуму зустрічається в староєгипетському манускрипті і відноситься до 4 тис. до н.е.

Ще медицині стародавніх часів були відомі такі методи боротьби з епідеміями, як видалення хворих з міста, спалювання речей хворих і померлих (наприклад, в Ассірії, Вавілоні), залучення перехворілих до догляду за хворими (в Стародавній Греції), заборона відвідувати хворих і скоювати з ними обряди (на Русі). Але тільки в тринадцятому столітті в Європі починають застосовувати карантин. Для ізоляції прокажених були створено 19 тис. лепрозоріїв. Хворим заборонялося відвідувати церкви, пекарні, користуватися колодязями. Це допомогло обмежити розповсюдження лепри (прокази) по Європі.

Приведемо деякі приклади крупних епідемій і пандемій різних хвороб:

 - Шосте століття - перша пандемія - “юстиніанівська чума" - виникла в Східній римській імперії. За 50 років на території декількох країн загинуло близько 100 млн. чол.

-        1347-1351 рр. - друга пандемія чуми в Євразії. Загинули 25 млн. чол.. в Європі і 50 млн. чол.. в Азії.

-        1380 р. - від чуми в Європі померли 25 млн. чол.

-        1665 р. - тільки в одному Лондоні від чуми померло близько 70 тис. чол.

-        1816-1926 рр. - по країнах Європи, Індії і Америки послідовно прокотилися 6 пандемій холери.

-        1831 р. - від холери в Європі померли 900 тис. чол.

-        1848 р. - в Росії холерою захворіло понад 1,7 млн. чол., з яких померло близько 700 тис. чол.

-        1876 р. - в Німеччині від туберкульозу помер кожний восьмий житель країни.

-        Кінець   XIX століття - третя пандемія чуми, поширена щурами з морських суден, охопила більш ніж 100 портів багатьох країн світу.

-        1913 г.-в Росії від віспи померли 152 тис. чол.

-        1918-1919 рр. - пандемія грипу в Європі погубила більше 21 млн. чол.

-        1921 р. - в Росії від висипного тифу загинули 33 тис. чол.., а від поворотного тифу - 3 тис. чол.

-        1961 р. - почалася сьома пандемія холери.

-        1967 р. - в світі близько 10 млн. чол. захворіло віспою, 2 млн. з яких померли. Всесвітня організація охорони здоров'я починає великомасштабну акцію по вакцинації населення.

-        1980 р. - в СРСР припинена вакцинація від віспи. Вважається, що віспа в світі знищена.

-        1981 р. - відкриття хвороби СНІД.

-        1991 р. - в світі виявлено близько 500 тис. чол., хворих на СНІД.

-        1990-1995 рр. - щорічно в світі від малярії вмирають 1-2 млн. чол.

-        1990-1995 рр. - в світі щорічно захворюють туберкульозом 2-3 млн. чол., з яких вмирають 1-2 млн.

-        2000 р. - 30-40 млн. людей у всьому світі заражені вірусом ВІЛ - СНІД Щодня цією страшною хворобою в світі заражаються 6500 дорослих і 1000 дітей.

  Особливістю інфекційних  хвороб  є,  перш за все,   їх заразливість, тобто   можливість   передачі   хвороби  від  хворої людини або  тварини  здоровим.  Іншою  особливістю  інфекційних захворювань є те, що вони виявляються не відразу після зараження, а після прихованого (інкубаційного) періоду,  який  може  тривати  протягом  декількох  днів,  тижнів,  а іноді і місяців.  Збудників інфекційних  захворювань   можна   визначити   тільки   за допомогою спеціальних   лабораторних   методів   дослідження  і  шляхом  аналізу відібраних проб.

У залежності від локалізації збудника в організмі і механізму його передачі інфекційні хвороби поділяються на чотири групи:

-   повітряно-крапельні, або інфекції дихальних шляхів;

-   водно-харчові, або кишкові інфекції;

-  трансмісивні, або кров'яні інфекції;

-   контактні, або інфекції зовнішніх покривів.

 

Інфекції дихальних шляхів - найбільш численні і розповсюджені. Більшість цих захворювань об'єднані загальною назвою - гострі респіраторні.

 Збудники локалізуються в верхніх дихальних шляхах людини і розповсюджуються повітряно-крапельним способом при розмові, чханні, кашлі. Крім широко відомих грипу та ангіни, до інфекцій дихальних органів відносяться також натуральна віспа, поліомієліт, дифтерія, скарлатина, які в недалекому минулому були грізними епідемічними захворюваннями і забрали тисячі життів. У цю групу входить і туберкульоз, що став справжньою бомбою для нації. У світі налічується майже 200 млн. хворих на туберкульоз, 2 млрд. інфікованих, у яких ризик захворіти протягом життя становить 10 %. Щорічно у світі від цієї недуги помирає від 3 до 4 млн. осіб. Починаючи з 90-х років останнього сторіччя в Україні спостерігається зростання захворюваності та смертності від туберкульозу. У 1999 році було зафіксовано понад 25 тисяч нових випадків захворювання на туберкульоз.

 Щоб уявити собі масштаби епідемії в країні (її офіційно проголошено ще в 1995 році), варто нагадати : щогодини додається 3 нових випадки захворювання і один випадок смерті, заражаються 15 дітей. Щомісяця від туберкульозу помирають близько 800 громадян України. Один хворий, який виділяє паличку Коха, перш ніж померти, встигає заразити 100 чоловік.

 При кишкових інфекціях збудники хвороби (мікроби) проникають у здоровий організм через рот разом з їжею або водою й уражають в більшості випадків кишковий тракт. Сюди відносять такі хвороби, як холера, черевний тиф, дизентерія, вірусний гепатит, сальмонельоз, ботулізм та інші.

 До розповсюдження цих інфекцій і виникнення епідемій призводять руйнування водопровідних і каналізаційних мереж, низька санітарна культура, недбалість і необачність при користуванні відкритими водоймами.

  Кишкові інфекції часто називають "хворобою брудних рук" попадають в організм з часточками пилу і бруду через немиті фрукти, овочі, посуд, брудні руки та білизну. Мухи, таргани теж допомагають мікробам добратися до людини: на одній мусі можуть мандрувати більше 6 млн. мікробів.

 Трансмісивні (кров’яні) інфекції характеризується тим, що збудник захворювання циркулює в крові і передається від хворого до здорового організму тільки через кровососних носіїв. Іншими словами, зараження людини виникає при укусі блохи, кліща і комара,  в тілі яких є патогенні (хвороботворні) мікроорганізми. До таких хвороб  відносяться чума, висипний тиф, туляремія, кліщовий енцефаліт, малярія та інші.

 До групи контактних інфекцій входять хвороби, при яких збудник передається від хворого до здорового при безпосередньому контакті і уражає, в першу чергу, шкірні і слизові покриви людини. Сюди відносяться венеричні захворювання, СНІД, сказ, правець. Значне поширення у цій групі мають короста, стригучий лишай та так звані грибкові захворювання.

 У кожній з цих груп існують особливості, однією з яких є відмінність у джерелах збудника. При одних захворюваннях (дизентерія, черевний тиф, дифтерія і інші) джерелом інфекції є тільки людина; такі хвороби називаються антропонозними. При інших (чума, туляремія, сибірська виразка і інші) - зараження людини відбувається від тварин і їх називають антропозоонозними, так як на них можуть хворіти і тварини, і людина.

 До числа особливо небезпечних інфекцій віднесено більше сотні різних інфекційних захворювань. Це інфекційні хвороби, які здатні до епідемічного поширення з охопленням вели­кої кількості людей та (або) мають вкрай важкий пе­ре біг, можуть стати причиною смерті або інвалідності хворого.

За ступенем небезпеки збудники інфекційних хвороб діляться на чотири групи.

Збудники першої групи являють собою високу як індивідуальну, так і суспільну небезпеку. Вони спро­можні зумовити важкі хвороби людей і (або) тварин, що не піддаються лікуванню і можуть легко поширю­ватися поміж людьми або передаватися від тварин без­посередньо чи опосередковано (чума, віспа натураль­на, геморагічні гарячки).

Збудники другої групи являють собою високу індивідуальну, але низьку суспільну небезпеку. Вони здатні зумовити важкі інфекційні хвороби, але не мо­жуть поширюватися від однієї людини до іншої, або проти спричиненої ними хвороби є ефективні засоби профілактики та ліку­вання (бруцельоз, туляремія, гістоплазмоз тощо).

Збудники третьої групи являють собою помірну індивідуальну та обмежену суспільну небезпеку (че­ревний тиф, вірусний гепатит В тощо).

Збудники четвертої групи являють собою низьку індивідуальну та суспільну небезпеку.

З урахуванням вищезазначених критеріїв особливо небезпечними інфекціями називаються ті інфекційні захворювання, збудники яких віднесені до першої та другої груп.

Масове поширення інфекційної хвороби людей, кількість випадків якої значно перевищуюче звичайно реєстрований на даній території рівень захворюваності є  епідемією. Епідемія, як надзвичайна ситуація, характеризується наявністю джерела  зараження, хворих інфекційною хворобою людей, або території, в межах якої в певний час можливе зараження людей і сільськогосподарських тварин збудниками інфекційної хвороби.

Іноді поширення захворювання носить характер пандемії,
тобто охоплює території декількох країн або континентів. Порівняно високий рівень захворюваності може реєструватися в окремій місцевості тривалий період. На виникнення тривалість епідемії впливають як процеси, що протікають в природних умовах (природні джерела інфекції, епізоотії тощо), так і соціальні чинники (санітарно-гігієнічний стан території, побутові умови, стан охорони здоров'я).

Епідемічний процес представляє є ланцюжком послідовних один за одним уражень та захворювань і характеризується безперервністю. Іншими словами, для виникнення епідемічного процесу необхідні три фактори (або умови): джерело збудника інфекційного процесу, механізми його передачі і сприйнятливі до захворювання люди.

 

Протиепідемічні заходи

З метою запобігання розповсюдженню інфекційного захворювання проводяться комплекс заходів,які включають проведення  санітарно-просвітницької роботи та гігієнічного виховання, що є одним з головних завдань виховних установ та навчальних закладів, профілактичне щеплення від інфекційних захворювань та періодичний медичний огляд населення, дезинфекційні та протиепідемічні заходи.

Профілактичні заходи мають за мету зменшити вірогідність виникнення спалахів інфекційних хвороб на території України. Тому, працівники підприємств, професійна діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може спричинити поширення інфекційних хвороб (торгівля, громадське харчування, дошкільні та навчально-виховні заклади) повинні обов’язково проходити періодичні медичні огляди. Обов’язкові щорічні медичні огляди проходять також особи віком до 21 року.

Згідно Закону України «Про забезпечення санітарного та протиепідемічного благополуччя населення» ст.27 профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов’язковими.

Дезинфекційні заходи поділяються на такі види:

профілактичні дезинфекційні проводяться у жилих, виробничих, навчальних та інших приміщеннях, на територіях населених пунктів, у місцях масового відпочинку з метою знищення збудників переносників інфекційних хвороб.

поточні дезинфекційні заходи проводяться систематично у приміщеннях масового перебування людей (об’єкти громадського харчування, побутового обслуговування людей, навчальних та культурно-освітніх та лікувальних закладах), а також у жилих приміщеннях під час перебування в них інфекційних хворих чи бактеріоносіїв. Поточні дезінфекційні заходи на підприємствах проводяться працівниками цих підприємств, а у жилих приміщеннях – хворими на інфекційні хвороби або членами їх сімей.

Заключні дезінфекційні заходи проводяться в осередку інфекційної хвороби після видалення з нього  джерела інфекції установами та закладами державної санітарно-епідемічної служби.

Протиепідемічні заходиспрямовані на створення безпечних для здоров’я умов побуту, праці, навчання, відпочинку, запобігання виникненню та поширенню інфекційних хвороб. Необхідність їх проведення залежить від багатьох причин. Основними з них можуть бути:

- різке погіршення санітарно-гігієнічного стану території внаслідок руйнування комунальних об'єктів (системи водозабезпечення і каналізації), хімічних, нафтопереробних і інших промислових підприємств, наявності трупів людей і тварин, гниючих продуктів тваринного і рослинного походження;

-  масове розмноження гризунів, виникнення серед них епізоотії і активізація природних осередків;

-  інтенсивні міграції неорганізованих і організованих контингентів людей;

-  зміна сприйнятливості людей до інфекції тощо.

 У випадку появи масових інфекційних хвороб, тобто, виникнення епідемії, комплекс протиепідемічних заходів, включає:

- санітарно-епідемічне спостереження;

-  організацію режимно-обмежувальних заходів;

-  екстрену і специфічну профілактику;

- використання індивідуальних і колективних засобів захисту;

- лікувально-евакуаційні заходи: обеззараження (дезінфекцію, дезинсекцію, дератизацію) і санітарну обробку осіб, що знаходилися в епідемічному осередку.

  Під санітарно-епідемічним спостереженням розуміють систематичне отримання відомостей про характер епідемічного процесу, санітарно-епідемічний стан території і рівень захворюваності серед населення та зіставлення даних, що надходять з різноманітних джерел. У ході її проведення виявляється джерело інфекції, її збудник і умови його розповсюдження.

 Привиникненні осередку інфекційного зараження на територіїдля всього населення встановлюється режимобсервації або карантину. Постійні карантинні заходи здійснюються також митницями на державних межах.

Обсервація передбачає обмеження виїзду, в'їзду і транзитного проїзду через осередок зараження, заборону вивезення з нього будь-якого майна без попереднього обеззараження, а також обмеження спілкування з незараженим населенням.

 При необхідності виїзд людей з осередку зараження дозволяється тільки після проведення екстреної профілактики і повної спеціальної обробки. З лікувально-профілактичних заходів важливим є проведення медичного спостереження уражених з метою своєчасного виявлення захворілих шляхом особистого спостереження і щоденних опитувань, а при виникненні підозри на захворювання - з допомогою медичних оглядів і лабораторних досліджень.

 Виявлених хворих в той же момент ізолюють, а в подальшому відправляють в лікувальні установи. Проводяться заходи з виявлення і ізоляції носіїв інфекції. Водночас в осередку проводиться екстрена профілактика можливих інфекційних захворювань, а при необхідності (після встановлення виду збудника) - вакцинація або ревакцинація населення.

 При обсервації, крім того, посилюється протиепідемічний режим роботи медичних пунктів (лікувальних установ) і медичний контроль за проведенням санітарно-гігієнічних заходів в осередку зараження.

 Якщо встановлено, що захворювання незаразні або викликані токсинами (наприклад, харчові отруєння), то після вилучення джерела зараження, санітарної обробки населення і дезинфекції ізоляційно-обмежувальні заходи скасовують.

 У випадку виявлення факту появи особливо небезпечних інфекцій, а також при прояві інших масових заразних захворювань обсервацію замінюють карантином. Він передбачає повну ізоляцію району інфекційних захворювань. Карантин вперше був застосований як протиепідемічний захід у XIV ст. в Італії через широке розповсюдження в Європі чуми. Він полягав у забороні морським суднам, що прибували з країн, неблагополучних у відношенні чуми, на протязі 40 днів заходити в порти, висаджувати екіпажі, пасажирів і вивантажувати товари.

 При карантині проведені раніше обсерваційні заходи посилюються додатковими режимними заходами. Останні включають: збройну охорону (оточення) осередку зараження, заборону виїзду з нього, суворе обмеження в'їзду в осередок, розосередження уражених на дрібні групи, організацію постачання осіб, які знаходяться на карантині, через обмінні пункти або повітряним шляхом, повну ізоляцію уражених в осередку зараження від незараженого населення.

 Протиепідемічні заходи при карантині проводяться медичною службою під контролем епідеміологів. Інфекційні лікарні, виділені для прийому і лікування хворих чумою і холерою, як правило, розгортаються поблизу осередку зараження. Обмінні пункти для постачання продовольства і майна населенню, що знаходиться на карантині, розташовуються на кордоні осередку. Їх обслуговують особи, на яких не вплинуло зараження.

 Для забезпечення означеного режиму (за винятком зовнішнього оточення) організують комендантську службу, що здійснює також охорону вододжерел, резервуарів з водою, продовольчих складів та ізоляторів, забезпечує поховання трупів під контролем медичної служби, несе службу спостереження і оповіщення. Особи, призначені для несення комендантської служби, повинні знаходитися під особливо ретельним медичним спостереженням.

 На даний момент карантин і обсервація – найнадійніші способи боротьби з епідеміями. Короткі відомості про основні інфекційні захворювання, терміни карантину і обсервацію приведені в таблиці.

Коротка характеристика збудників основних

інфекційних захворювань, терміни обсервації і карантину

Збудник

Середній інкубаційний період
(
доби)

Небезпекахворого
для оточуючих

Термін обсервації (доби)

Термін  карантину й умови йоговстановлення

чума

1-3

дуже небезпечний

-

6 діб

холера

1-3

дуже небезпечний

-

6 діб

сибірська виразка

 

1-3

мало небезпечний

8

може встанов-люватися на 8 діб при масовій захворюваності   і наявності контактного розповсюдження

туляремія

3-6

не небезпечний

6

не встановлюється

сап

2-3

небезпечний

14

може встановлюватися
на 14 діб при масовій захворюваності   і наявності контактного розповсюдження

висипний тиф

10-14

небезпечний за наявності педикульозу

23

може встановлюватися
на 23 діб при масовій захворюваності   і наявності педикульозу

ботулізм

до 1

не небезпечний

2

не встановлюється

натуральна віспа
(про всяк випадок норми залишені)

13-14

дуже небезпечний

-

17 діб

             

 Тривалість карантину і обсервації встановлюється на термін інкубаційного періоду виявленого захворювання і відраховується з моменту ізоляції останнього хворого і завершення дезінфекційних заходів в осередку зараження. Знімається карантин з моменту закінчення терміну максимальної інкубації за відсутності за цей час повторних захворювань.

  Правила поведінки людей в епідемічному осередку

Установлені в  осередку  інфекційних  захворювань режим і правила поведінки,  а також вимоги медичної служби  повинні  виконуватисявсіма  громадянами  беззаперечно.  Ніхто не має права ухилятися від запобіжних щеплень і прийняття лікарських препаратів, не можна без спеціального дозволу покидати місця проживання і без крайньої необхідності виходити з дому. По можливості слід уникати місць великого скупчення людей,  двічі на добу вимірювати температуру тіла. Якщо вона підвищилася і з'явилися ознаки захворювання, необхідно ізолюватися від оточуючих, терміново повідомити про захворювання в медичну установу, одягти захисну, краще ватно-марлеву, пов'язку.

Для запобігання    масового    розповсюдження   інфекційних захворювань  населення  зобов'язано  ретельно  дотримувати  правила  особистої гігієни, тримати в чистоті житла, двори, місця загального користування.

У житлових  будинках  необхідно  обробляти  дезинфікуючими  розчинами поручні сходів і дверні ручки, унітази засипати хлорним вапном, все прибирання в приміщеннях проводити тільки вологим  способом;  не допускати розведення мух і інших комах.

В осередку інфекційного захворювання воду дозволяється  брати  тільки з  водопроводів або із незаражених,  перевірених медичною службою вододжерел.  Всі продукти слід берегти в щільно закритій тарі і обробляти  перед  вживанням:  воду і молоко прокип'ятити,  сирі овочі і фрукти обмивати крутим кип'ятком.

 Посуд необхідно  ретельно  мити  і  кип'ятити;  при їді користуватися індивідуальним посудом.

 Перед виходом   з  приміщення  надягати  індивідуальні  засоби захисту органів дихання і шкіри;  перед входом з вулиці в житлове приміщення взуття  і плащі необхідно залишати із зовнішньої сторони до обробки їх дезинфікуючими розчинами.

При виявленні  перших  ознак  захворювання  потрібно негайно викликати лікаря і ізолювати хворого.

Якщо хворий    буде залишений  для  лікування удома,  його необхідно помістити в окремій кімнаті або його ліжко  відгородити  ширмою  або простирадлами.  Для  хворого  слід  виділити  окремий  посуд  і предмети відходу.  В приміщенні,  де знаходиться хворий, провести поточну дезинфекцію  -  знезараження  приміщення  і  предметів,  з  якими хворий  користувався.  Знезараження   здійснюється   найпростішими засобами - обмиванням гарячою водою з содою, милом і іншими миючими засобами, а також кип'ятінням окремих предметів.

Доглядати за  хворим,  по можливості,  слід одній особі.  При цьому слід дотримуватися заходів безпеки і правил  особистої  гігієни: одягти халат, косинку і пов'язку,  мити і знезаражувати руки.

Після госпіталізації   хворого  або  його  одужання проводить-ся  заключна  дезинфекція.  Знезаражуються  приміщення постіль,  предмети, якими користувався хворий.

Предмети,  як правило,   знезаражуються   на місці;   постіль може здаватися на станцію знезараження.

В осередку інфекційного захворювання всі  мешканці  повинні  провести дезинфекцію  своїх  квартир  і домашніх речей.  Для цього використовуються розчини   різних   дезинфікуючих   речовин   (хлорного   вапна, хлораміну,  лугів,  формаліну,  лізолу). Дезинфекція стін, стель, підлоги, дерев'яних і  металевих  предметів  проводиться  ганчірками, змоченими   дезинфікуючими   розчинами.   М'які   меблі  спочатку очищаються пилососом, а потім протираються ганчіркою або щіткою, змоченою в 3%  розчині хлораміну.  Дезинфекція бавовняного одягу, білизни, посуди здійснюється кип'ятінням в двопроцентному содовому  розчині  протягом двох годин.  Дезинфекція виробів з тканин може проводитися також гарячою праскою. Взуття, одяг, килими, подушки і інші предмети, які   кип'ятити   не можна,  а також  засоби  захисту  здаються  для дезинфекції на станції знезараження.

Дезинфекцію житлових приміщень необхідно проводити в індивідуальних засобах захисту.  При цьому потрібно обережно  поводитися  з  різними дезинфікуючими розчинами.  Обтиральний матеріал, використаний при дезинфекції,  складається в спеціально  відведених  місцях,  а потім спалюється. Під час роботи забороняється палити, пити і приймати їжу.

Для дезинфекції  приміщень  частіше  за все  використовують   освітлений (відстояний)  0,1-5%  розчин  хлорного  вапна.  Для приготування 5% розчину потрібно в 10-літровій судині розвести 0,5 кг хлорного вапна і дати   можливість  розчину  відстоятися.  Після  цього  верхній  шар розчину зливається і при необхідності розбавляється  водою  до  потрібної концентрації.

Після закінчення робіт з дезинфекції  особи,  що брали  участь в  їх проведенні,  повинні пройти повну санітарну обробку. Вона проводиться на стаціонарних обмивальних пунктах, в лазнях, душових павільйонах або на спеціальних обмивальних майданчиках.

  

 


Презентації